МОНОТЕЇЗМ –

це піраміда, всі психологічні підвалини якої, нагромадившись, сходяться на її вершині, як єдиному консолідуючому абсолютному центрі, яку посідає бог єдиний. Чи це аврамічні релігії, чи те саме, хоч і своєрідне — тоталітарна юдейська ідеологія комунізму — рівності всього стада під юдейським «комуністичним» пануванням, практично є тією ж самою монотеїстичною релігією для рабів — із «святою» трійцею Марксом-Енгельсом-Леніним. Одне коріння. Людина боїться втратити цю опору, яку, як програму у комп’ютер, їй завантажили, бо інших немає, має виключну необхідність увесь час звертатися за психологічною підпорою, коштуром, підтримкою до головної керуючої нею сили — бога єдиного.

В умовах відсутності знань, що мали наші пращури у вірі, філософії язичницькій, де на своєму рівні, відповідному розвитку тогочасного суспільства, просто, зрозуміло для кожної людини роз'яснювалася структура побудови світу, діючі в ньому сили і місце в ньому людини, віруюча у єдиного бога людина є нестійка психологічно, не є ні чесним, справедливим бійцем у житті, знаючи що «бог простить їй, слабкому грішнику, гріхи», ані автономно функціонуючою одиницею. Їй легше скоритися обставинам, ніж прийняти вольове власне рішення, сподіваючись, що її бог її підтримає будь що, в нагороду за покірність прийме «в раю» у складі подібних у баранячому стаді, «пастирем» якого є її бог. Треба лише визнавати того бога за свого єдиного господа, регулярно каятися у гріхах перед іконою і сповідатися посереднику між нею і богом — священнику, постійно підтверджувати свою рабську відданість богу молитвами(мусульманин в будь-яких обставинах творить намаз п'ять разів на день, не сильно задумуючись над глибиною змісту Корану, а там її не дуже є, як я бачу після його вивчення, на відміну від юдея, котрий вчить масу настанов, окрім емоційної {Аллагу-Акбар!} впливової юдаїзму), беззаперечно визнавати авторитет над собою духовної особи, безоглядно коритися священнику, церкві, сприймати написане у «священних книгах» та «усні передання» і визнавати себе нетрібним, ницим грішником з народження. Така людина є вже першопочатково скомпрометована перед собою, власною гідністю, намагається увесь час триматися за свого бога у найменших життєвих перипетіях, не покладаючись на власні сили, хапається за поради, настанови священника, особливо талмудистського, вона повністю залежна від нав'язаного їй бога, як від наркотика, сподіваючись на прихильність «свого» бога до неї. Бо священники від єдиного бога товкмачать віруючому, що той може щось зробити, чогось досягти виключно «з божою поміччю», бо сам є безсилий, без бога єдиного немічний. Аврамічні релігії є як опіум для народу — дуже точне визначення, хто би що не говорив, і я маю сумніви щодо авторства Леніна цього вислову. Але лише аврамічні, монотеїстичні. Вони ще й мають сковуючий людину страх перед своїм богом, і роблять віруючого агресивним у відстоюванні своєї опори — бога, коли той відчуває «замах» на свого господаря у вигляді логічних доводів інших, критику її релігії, бога. Така людина заради свого бога може бути релігійним фанатиком, той фанатизм затьмарює начисто всі звичайні людські моральні норми і почуття, і може наробити біди, принести багато зла іншим своєю нетерпимістю до «невірних», людей іншої віри.

Монотеїст ставить свої переконання вище суспільних, державних інтересів, легко зрадить їх з тим, кого вважатиме рідним по вірі, якщо буде проігнорований іншими членами його суспільства за релігійною ознакою. Виключенням є юдаїзм, де держава і юдейська релігія є одним цілим – у Ізраїлі управляють ради рабинів на всіх рівнях. Якщо ж у такого віруючого надломити його віру, порушити у нього авторитет його єдиного бога, то така ситуація для нього буде екзистенційною катастрофою, з якої немає виходу. Для чого ідеологи юдаїзму нав’язали юдейському плебсу бога єдиного? Для ізоляції і абсолютного послуху племені, аби ним можна було керувати на шляху до наміченої цілі. Під страхом відлучення від віри, як наслідок – від племені, а відлучення від свого племені в тих давніх умовах практично означало смерть. Потім, коли левіти взяли в руки повну владу над юдеями, то кожен юдей мав бути віруючим, повністю притримуватися ідеології левітського нацизму. За відступництво, непослух рядові юдеї каралися найжорстокішими карами, включно смертними, але часто не просто вбивством, а й тортурами. Саме левіти «винайшли» кару — заливати свинець у горлянку.

Для юдеїв абсолютний монотеїзм з їхнім Яхве був можливий. Але не так у інших народів, зокрема у русів-українців. Там єиний бог ніяк не приживався. Бо руси-українці мали тисячоліттями свою власну етнічну віру і пов’язані з нею традиції многобожжя, котре являло собою ряд богів під Трійцею – Сварогом, головним богом, Перуном та Світовитом, і ті боги, богині «відповідали» кожен за свою частину у людському житті. Коляда чи Купало, Лада чи Слава, Мара чи Стрибог, Рожаниця чи Леля… Кожен фрагмент річного Кола Коляди – будь-яка наступна зміна в природі, її явище, у язичників мала свого бога. Звісно, відмовити добровільно, чи насильно заставити забути своїх богів і свої багатотисячолітні традиції юдеї, що захопили з своїм Володимиром владу у Руси, вирізавши велику частину русів-українців при насадженні юдохристинства, основу котрого, як кажуть його ідеологи, складає «любов», ніяк не могли. Тож чисто юдейський догмат єдинобожжя для християнства ніяк не вкорінювався. «Поганська віра» була поширена серед усієї білої раси у тому чи іншому вигляді, включно як спадок від антів-аріан – серед їхніх нащадків, римлян(вони ж міфічні «греки»). І от слов’янський святий образ матері — Мати-Покрова, Мати-Рожаниця, Мати-Слава, Лада – був «позичений» у 431 році на Ефеському Вселенському соборі левітів і призначений як Богородиця. На заміну образу матері у поганців при їх християнізації. Пізніше дні року всієї Календи були заповнювані все новими і новими «святими», котрі насправді ніколи не існували, а тим більше не «страждали», не «мучилися», бо юдохристиянська релігія ніде у світі не приймалася добровільно, насаджувалася виключно насильницьки, з масовими вбивствами, кров’ю. Тож страждали не стільки ті, хто «ніс світло Христа в маси», як ті самі маси, яких так охрищували. За деякими виключеннями, коли окремі місіонери, дійсно щиро віруючі, самі добровільно йшли до «дикунів, варварів» без силової тилової підтримки.
Заповнюючи дати язичницьких свят «поган», так з’явилися з голів левітів-церковників «святий Миколай», «святий Патрік", і цілий сонм «великомучеників», канонізованих і не святих, до і після розколу церкви, – всіляких Михайлів, Наталій, Адріанів, Бернадетів, Варфоломіїв, Валентинів, Іоаннів, Кирилів, Макаріїв, Луків, Христин, Феофанів, Софій, Тимофіїв, Патриків, Павлів, Ольг, Климентів, Романів – і «рядових духовних», і «царственних». Що не сторінка сьогоднішнього календаря – то по кілька святих. Та ще й блюзнірськи пишеться – «за древнім народним повір’ям, якщо на святого… буде гроза, то літо буде дощовим… чи «якщо на святу… кугут скаче на курку, то буде добрий врожай жита», а як «слимак біжить то зима буде коротка». Це трохи з сарказмом, але суть дурні цієї зрозуміла. Все що завгодно, аби люди не мали часу згадати своє власне традиційне свято, а читали у всіляких брошурках-газетках і слухали по радіо-ТБ, що сьогодні свято таких-то «великомучеників», християнізуючись після комуністичної ідеології, хто її застав у свіломому віці. Так віряни замість звернення до бога єдиного вже від церкви мали «заступників». Очевидно – перед богом? Але для чого віруючий йде до ікони святої, просить святого, аби вони у свою чергу «просили перед богом за…»? Що, бог не почує прямого до нього звернення? А як же тоді що «бог все бачить і кожного»? І «ніщо у світі не відбувається без волі божої»? Чи коли ще й «заступник» приєднається у молитві грішника – то злий на грішника бог змилостивиться? То хто тоді той бог і які у нього «життєві принципи» чи його закони, якщо він може змінити свою «думку» під впливом «підручних», змінити кару на милість? Чи бог такий злий, що заступниця, чи заступник може його умилостивити своїм заступництвом? А як зі справедливістю, відповідністю покарання за певний «гріх»? Чи протекція(«заступників») і там є? Чому тим святим і іконам присвоєно властивість цілительства і чудотворення? Бога на всіх не вистачає? Он у мусульман Аллах для всіх, у юдів один! І без ікон і трупофілії мощам «святих».

Отака кавардасія з монотеїзмом у нас, білих людей, у раси русів, показує, що ми маємо власну віру і власні традиції тисячі і тисячі років. І нам неможливо нав’язати Монотеїзм у чистому вигляді. Монотеїзм на наших теренах вимушено сповз до нашого політеїзму не лише у Трійці, вкраденій у нас, нам звичній, ЯКУ ВІД НАС, УКРАЇНЦІВ, ПОШИРИЛИ ПО ВСЬОМУ ХРИСТИЯНСЬКОМУ СВІТУ у своєму юдейському вигляді у складі Бога, його Сина, і Духа святого, але й ще й у ряді видуманих святих, у іконах і без, католицизмі, православ’ї, протестантизмі. І це ще говорить, що такі спільноти, як тюрки, араби, юдеї – то нецивілізовані, кочові спочатку, дикі, нетворчі, примітивні, паразитуючі племена, що історично є «молодими», без глибинно зформорваних традицій, яким легко нав’язати одного вершителя-бога, бо у них нічого іншого сакрального духовного не було. Там же, де біла раса тісно контактувала з місцевими аборигенами, там залишилися немонотеїстичні віри, філософії. Як у Індії, Китаї, Японії…

Політеїзм має ряд основоположних вузлів, відправних світоглядних, психологічних точок, установчо-психологічно, життєво така «політеїстично» віруюча людина є дуже стійкою, бо орієнтується не фанатично повністю на бога, а на моральні засади, опирається на свої власні сили, іноді на безкорисливу допомогу чесних людей, та кличе в поміч собі своїх пращурів. Але й тут не покладає на них вирішення своєї долі, знявши відповідальність з себе. Така людина усвідомлює тотальне нав'язування суспільству ідеологами бога єдиного, коли відбувається духовна окупація її народу, чинить спротив, не приймає участь у формуванні, зокрема, жидохристиянського стадного баранячого конгломерату з «християн» за рахунок себе, зокрема сьогодні, як це робиться жидорвістськими насильниками українського народу всіма їхніми медійними засобами і адмінресурсом. Люди з нормальною свідомістю, психікою творять свою, прогресивну частину українства, даючи перспективу українському народу на нормальний його розвиток і не даючи юдосатанистам підім'яти Україну під себе, повністю привласнити її. Саме такі люди на фронті сьогодні є ініціативними, активними, не бігають «рятувати душу» до капеланів, не прибивають свій дух, схиливши голову і впавши на коліно у покорі юдейсько-християнському Савваофу, і саме вони можуть знищити владу старозавітних сатанистів над Україною. Саме тому юди у українській владі бачать у них реального свого ворога і тому вбивають їх, як вбили професійного військового, керівника буддистської організації «Лісника» і багато подібних. Є серед християн сміливі, чесні люди, є бійці на фронті, що віддають своє життя за Батьківщину, але то не є заслуга християнства. Як російськомовний громадянин України не може будувати українську Україну і є пасивним слугою Московії, так юдохристиянин є пасивним спільником ворога України і інших етносів, і не дасть нам вилізти за межі тієї коробки, матриці, у яку нас увіпхнули юдейські левіти. Бо всією матрицею в цілому керують саме оті ідеологи юдосатанизму. Якщо їм вдалося ту матрицю, замкнену ідеологічну коробку у нас і з нами в ній створити, то вже точно керуватимуть нею виключно вони. І ви до цього ніколи не матимете доступу, хоч можете тисячі разів повторювати, що ви від них не залежите, що віра і вони – це різні речі. Ви просто не знаєте важелів і законів керівництва. Може грекокатолицькі священники на Майдані були не підпорядкування юдейському Риму? Ви бачили ті моторошні процедури по відправлянню тих наших жертв з Небесної Сотні? Я був при цьому. Не кажу, що ті священники були погані люди. Вони патріоти. Але мимоволі виконували процедуру завершення жертвоприношення(ви ж не сумніваєтеся, хто розстріляв у криваву жертву наших патріотів, влізши на їхній крові потім у владу?). Звучить це дуже різко, комусь дико, цинічно і не сприймається нормальною психікою, але це так. Може на фронті капелани не Саваофу юдейському і його «святим», що «сидять одесную нього», вчать молитися?

Саме відроджені політеїсти зреалізують плани знищення основ влади сатанистів-глобалістів, зокрема, і релігійних важелів управління поведінкою суспільства темною силою, а не покірні християни, раби божі. Суїцидів від втрати життєвого фундаменту у політеїстів немає. Це говорить про згармонізовану психіку неаврамічного віруючого і нехвору атеїста — просто нормальної моральної людини. І він не шукає вічно «істину». Він її знає у тій мірі, скільки потрібно людині. «Істина» не пожирає його людське земне життя. Політеїзм передбачає активну автономну роботу мозку, його незазомбованість, здоровий аналіз самого себе і зовнішнього середовища, практичну свідомість, не збиту, не перекручену орієнтацію у суспільстві, правильну, не принижуючу самооцінку, самодостатність, усвідомлення залежності своєї долі від власних дій, а не настрою бога, котрий може карати чи милувати, правильну мотивацію своїм вчинкам, надхнення, совість, як найвищий регулятор і суддя, спротив намаганням зовнішнього керування, відсутність релігійного фанатизму, свобідний дух, волю, яка не блокується релігійними блокаторами.

Зовсім іншим, абсолютно нормальним, життєздатним і життєстверджуючим є психотип, особистість політеїста, язичника. Ми повинні самі знати, і дати іншій людині знання, аби, серед іншого, кожна людина, пребуваючи у тяжкому стані її духу — перед смертю, чи у важкій хворобі, інших тяжких обставинах, коли потребує підтримки – рідних, близьких, друзів, має знати, що її «грішна» душа не «пропаде», не «потрапить у пекло», а буде серед своїх батьків, свого Роду. Щоби у безнадії не зверталася до підсовуваного їй Аллаха, Яхве чи Христа юдейського формату, а без страху, зі знанням, що повертається ДОДОМУ і розлучається з рідними тимчасово.

Саме язичницький політеїзм дав розвиток серед не таких як сьогодні густонаселено-урбанізованих, але скромніших демографічно, моноетнічних античних аріанських полісів, невеличких поселень, об'єднаних життєстверджуючою язичницькою вірою, філософськими знаннями, не закутих чужим обмежуючим і лже- світоглядом таку концентрацію вільнодумних талантів і геніїв, героїв, яких ми знаємо по Романії – території Анатолійського півострова, частини Цивілізації Антів-аріїв-скіфів-русів-українців навколо Чорного моря. Вона ж і є справжній Рим і вона ж і є видумана «Древня Греція», котрій всі наші здобутки і приписало юдолевітське «братство» фальсифікаторів історії у 15-16 ст. Ми ж, українці, першими і вийдемо з цієї зомбопрограми, юдейської тоталітарної ідеології для рабів. Процес почався. Вже люди почали задумуватися, яке ж Коляда і Зірка, котру ми бачимо в руках колядників, може мати відношення до «Різдва». З юдейським комунізмом вже розібралися. От і добре, поступово очищаємося від брехні і набуваємо правдивого, СВОГО!

******************************************************************************************************************************************Блог пользователя  Svyatoslav Kyivskyj: МОНОТЕЇЗМ –
Только зарегистрированные и авторизованные пользователи могут оставлять комментарии.