Поразка – це наука

У Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» вже другий рік поспіль діє проект «Немає провінції без культури», який надає можливість професійним театрам України представити в «Сузір’ї» свої вистави.

Культура: Поразка – це наука

Гостями театральної майстерні вже були актори Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, Творчої майстерні «Театр кошику» (м. Львів), Першого українського академічного театру для дітей та юнацтва (м. Львів), Кіровоградського академічного українського музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького, Дніпропетровського академічного обласного українського молодіжного театру, Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша. А нещодавно до «Сузір’я» завітала майстерня українського театру ҐЕРЦЬ з постановкою за історичним романом Ліни Костенко «Берестечко».

«У наших виставах немає початку і кінця, як і власне самої вистави. Актори майже ніколи не виходять на поклони. Адже тоді глядачі вже бачать звичайних людей, а не персонажів. Ми театральна майстерня, а не театр.

Майстерня українського театру ҐЕРЦЬ — це сучасні мистці, об’єднані однією ідеєю — створенням і творінням якісного, справжнього витвору Мистецтв. Послуговуючись театром, як видом мистецтва, ми створюємо зі своїх вистав справжні життєві історії, наповнені Красою, Любов’ю і Свободою. Символи, загадки, поезія, образи — від Івана Франка до Теннессі Вільямса, це тільки невеличке широке коло майстерні українського театру ҐЕРЦЬ, — розповів режисер майстерні Дмитро Слюсар.

У новій постановці лише дві дійові особи Гетьман – Володимир Клименко і Та, що відає (Берегиня) – Катаріна Срібницька. Вони ведуть непростий діалог про долю України, про причини однієї з найбільших поразок в українській історії в битві під Берестечком. Тема конкретної поразки під конкретним Берестечком переростає у філософію поразки взагалі, в розуміння, що «поразка — це наука, ніяка перемога так не вчить», а відтак і в необхідність перемоги над поразкою. Написаний ще у минулому столітті роман наразі актуальний як ніколи, адже сьогодні, коли вже чверть століття живемо в незалежній державі, ми все ще у повній мірі не застраховані від остаточної поразки.

Непростий діалог між гетьман Хмельницьким і узагальненим жіночим образом, який можна вважати Україною, перетворюється на справжній двобій, або герць. Більшість сцен відбуваються у темряві, або напівтемряві, це сприяє глядацькій фантазії. Якщо Володимир Клименко нагадує українського козака ХVІІ століття, то по одягу Катаріни Срібницької важко визначити до якої історичної епохи належить цей образ. Катаріна кілька разів відкриває вікно і з вулиці чути гомін вечірнього Києва. Напевне це зроблено для того, аби створити місток між минулим і сучасним. З одного боку в постановці передано трагізм подій української історії кількасот річної давнини, а з іншого показано віру в те, що ми переможемо. Про це свідчать слова наприкінці спектаклю, що життя занадто коротке, аби марнувати його на поразки.

Театральна майстерня перебуває у творчому пошуку, намагається знайти шляхи до глядацьких сердець. Допоки в ҐЕРЦІ все далеке від ідеального. Але гра молодих акторів сподобалася київській публіці, вона налаштувала столичних театралів на відвертий діалог. А молодий режисер Дмитро Слюсар мріє про те, що привезе до Києва ще кілька своїх проектів.

Едуард ОВЧАРЕНКО

Дата публикации:

Только зарегистрированные и авторизованные пользователи могут оставлять комментарии.